Олена Стебельська — кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри мистецтвознавства і театру Київського міжнародного університету, заступник голови Громадської ради при Міністерстві культури України, голова комісії мистецтв та культурно-мистецької освіти Громради.
Яку роль відіграє мистецтво у житті людей?
Мистецтво розвиває внутрішній потенціал людини, формує креативне мислення, світогляд, естетичний смак, правильні цінності, внутрішній стержень. Кожна людина, яка пов’язана з будь-яким видом мистецтва, носить в собі іскру Божу. Вона відкрита і чутлива до духовного світу.
Адже мистецтво фокусує нас на небесній реальності, звідки черпаємо сили та ідеї, приносячи їх у світ матеріальний. Тому ключова роль мистецтва — наблизити людину до Творця.
Окрім того, люди, які зайняті мистецтвом, не зайняті всілякими негативними явищами, оскільки думки спрямовані на творчість. А якщо з дитинства займатися мистецтвом, то є шанс стати гармонічною особистістю з правильними цінностями, сильним характером, сформованим внутрішнім стержнем.
Заняття мистецтвом також формують такі рідкісні для сучасності, але потрібні для успіху в житті навики, як постійність, систематичність, старанність, працездатність, сила волі, націленість на результат, концентрація, фокус, самодисципліна, самоорганізація.
Як проводяться дослідження у галузі мистецтвознавства?
Доволі цікаво, оскільки в галузі мистецтвознавства є широкий спектр наукових спеціальностей: музичне мистецтво, театральне мистецтво, образотворче мистецтво, декоративне і прикладне мистецтво, хореографічне мистецтво, кіномистецтво та телебачення.
Галузь мистецтвознавства вивчає закономірності функціонування мистецтва у культурі, поєднує в собі історію, теорію, художні практики. Теорія мистецтва вивчає закономірності розвитку мистецтва, а історія мистецтва розкриває його поступальний розвиток.
Специфіка мистецтвознавчих досліджень полягає в тому, що будь-які явища культури досліджуються комплексно, їх можна прослідкувати у взаємовідносинах з ідеологічними та політичними течіями, а різноманітні культурні та соціологічні проблеми в історіографії різних культурних напрямків.
Мистецтвознавчі дослідження стимулюють розвиток творчості, яка пов’язана з життям, вічними цінностями; вчать виявляти причинно-наслідкові зв’язки, коли ми можемо черпати досвід історії, досліджувати її закономірності та принципи для сучасності.
Олено, як Ви в кандидатській дисертації досліджували українську культуру?
У своїй кандидатській дисертації я досліджувала музичне життя Тернопільщини кінця ХХ — початку ХХІ століття в регіональних мистецько-освітніх аспектах.
Мені було цікаво виявити закономірності розвитку аматорського, професійного музичного мистецтва та музичної освіти у взаємозв’язку з соціально-історичними явищами, які вплинули на їх поступ.
Зокрема, приємним відкриттям для мене було те, що рушійною силою музичного життя краю стали діячі культури, композитори, хорові диригенти, громадські діячі, які гармонічно поєднували у собі як високопрофесійну мистецьку діяльність (засновували громадські об’єднання, відкривали хорові колективи, музичні школи, писали музику, проводили концерти) так і християнське служіння в церкві.
Переважно прогресивні діячі культури були священиками, що відобразилося на їх діяльності, оскілки в багатьох мистецьких закладах мистецька освіта базувалася на поєднанні виховання професійних навиків та з принципів християнської віри.
Ці відомості я черпала на основі пошуку, аналізу та класифікації великого обсягу архівних документів (близько 360) ДАТО, ТОКМ, ТОМЦНТ, більшість з яких вперше введена до наукового і культурного обігу. Також я зустрічалася з тернопільськими діячами культури та відомими вченими.
Хто надихнув Вас піти в науку та стати викладачем?
Жага стати викладачем у мене з’явилася ще у дитинстві. Згадую, коли мені було 8 років, я періодично запрошувала до дому у селі, де я виросла (с. Грушатичі Львівської області), сусідських дітей та розповідала їм, як потрібно правильно грати на фортепіано (сама в той час відвідувала музичну школу, була у 2 класі).
Найбільш мене приваблював процес, коли я їм розповідаю, а вони мене уважно слухають. З того часу я уявляла себе лектором у вузівській аудиторії, з великою кількістю студентів. Поступово у мене виникло бажання вступити до аспірантури. Закінчивши Національну музичну академію ім. П. Чайковського у Києві (викладач фортепіано) та магістратуру, я відчула, що мені цього недостатньо.
Вступити до аспірантури я не наважувалась, бо лякали розмови колег про «хабарі», родинні зв’язки, складність та неможливість захисту. А оскільки, в цей час я пізнала Живого Бога та почала відвідувати протестантську церкву, слухати проповіді та розуміти Біблію, то точно знала, що Господь допоможе мені здійснити мрію стати науковцем.
Саме тоді я вступила до аспірантури на бюджет, захистила дисертацію, отримала науковий ступінь, почала викладати у вузі, стала завідувачем кафедри, відкрила громадську організацію «Нова генерація українських науковців», написала книгу «Науковцем стати просто», організувала та провела п’ять міжнародних науково-творчих конференцій та видала один збірник наукових праць.
Ви працювали завідувачем кафедри. Які найбільші виклики завідувача кафедри в Україні зараз?
Якщо говорити з позиції мистецтвознавця, а отже, враховуючи специфіку творчої роботи (а вона більш практична, аніж теоретична), то найбільшим викликом є робота з документацією, особливо непросто встигати за змінами, які диктують вимоги МОН щодо оформлення документації, написання планів чи програм.
Це забирає багато часу викладача та іноді призводить до невчасності та неорганізованості в роботі кафедри, а також впливає на якість підготовки самого викладача до лекції.
Як Ви заохочуєте інших творити науку?
Оскільки я сама пройшла непростий шлях підготовки та захисту дисертації, то зараз намагаюся це робити власним прикладом. Я зіштовхнулася з тим, що не всі аспіранти доходять до захисту дисертації, тобто за три роки вони не встигають її завершити. І проблема полягає у відсутності навиків самоорганізації, самодисципліни, фокусу та концентрації, терпіння, а також планування і дотримання плану.
Тому, перше, що я зробила після захисту та отримання наукового ступеню, — написала книгу «Науковцем стати просто». Мета — дати зрозуміти, що можна стати науковцем при бажанні, знаючи поетапні кроки діяльності. Також я хотіла на власному прикладі довести: якщо у мене це вийшло, то, якщо слідувати моїм урокам, може вийти й у кожного.
Тобто це поетапна інструкція конкретних дій від вибору навчального закладу, здачі кандидатських, процесу написання дисертації та її захисту. Окрім книги, я почала проводити тренінги для бажаючих стати вченими, які поетапно розтлумачують увесь процес від вступу до аспірантури до її закінчення.
Поступово я зібрала команду та відкрила громадську організацію «Нова генерація українських науковців». Сьогодні наша команда тісно працює у Громадській раді при Міністерстві культури України, ми проводимо міжнародні наукові конференції з питань впливу християнських цінностей на благоустрій держави. Зокрема, в нашому доробку їх є уже п’ять: «Засади відродження та розвитку цивілізованого українського суспільства», «Культура як основа формування української державності», «Роль культури Реформації у демократизації суспільства», «Роль культури у становленні незалежності українського народу».
Які ключові результати Вашого наукового дослідження? Що впливало на духовність і патріотизм нашої країни?
Перш за все, я відкрила для себе Тернопільщину як культурний регіон з глибокими мистецькими традиціями та високим рівнем духовності. Саме стійкість духовних цінностей, збереження принципів та втілення їх у культуру та мистецтво сприяли збереженню національної ідентичності регіону.
Складні соціально-історичні умови, перебування області під владою Польщі, Литви (1349-1772), Австрії (1772-1918), Росії (1809-1815), Польщі (1918-1939) та у складі Радянської імперії (1939-1991) вирізнили Тернопільщину збереженням глибокої релігійності, національно-патріотичної тотожності, мовної традиції.
Дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать про те, що на сучасному етапі Тернопільщина має найбільший відсоток використання української мови в повсякденному житті (99,22%) та найвищий рівень релігійної свідомості (98,84%) порівняно з іншими західноукраїнськими областями.
Я також вияснила, що підвалини з формування високого професійного мистецького рівня Тернопільщини заклали передусім люди, які вірили в Бога. Вони творили історію та зберегли її до сьогоднішнього дня.
Це християнські священики-композитори Й. Вітошинський, Є. Турула, громадський діяч А. Крушельницький. Вони стали засновниками культурно-освітніх організацій «Просвіта», «Боян», «Рідна школа», які були ініціаторами духовного та культурного відродження, сприяли поширенню книгодрукування.
Діяльність цих товариств була спрямована на поступ музичного життя: в містах і селах області існували народні селянські хори, аматорські драматичні гуртки та духові оркестри. Окрім того, професіоналізація музичної освіти регіону відбулася під впливом інструментального виконавства, представленого діяльністю кобзарських шкіл, які в своїй основі мали релігійне підґрунтя (Бучач, Кременець, Почаїв).
Кобзарська педагогіка поєднувала навчання гри на музичному інструменті та формування духовної сутності особистості через виконання євангельських притч та біблійних псалмів. Засвоєння вокально-хорових навиків, музичної грамоти відбувалося у поєднанні з вивченням моральних принципів християнської віри (Денисівська приватна школа співу та гри на музичних інструментах, о. Й. Вітошинський).
Отже, на розвиток духовності та патріотизму нашої країни впливає діяльність невеличкої групи людей, які вірять Богу, мають сформовану систему цінностей, активну громадську позицію та велике бажання змінити на краще суспільство у будь-якій сфері.
В даному контексті мені згадуються слова американського антрополога, засновниці інституту порівняльної культурології Маргарет Мід: «Ніколи не сумнівайтесь, що невеличка група людей з організованою системою мислення може змінити світ. Саме такі люди його і змінюють».
Чи є біблійні мотиви у творчості українських поетів і композиторів? Наведіть приклади.
Звичайно, біблійні мотиви є у творчості українських поетів та композиторів. Їх використовував Григорій Сковорода у поетичній збірці «Сад божественних пісень», у епіграфах до кожної з яких писав рядки з Псалмів.
Тарас Шевченко з Біблії брав сюжети для поезій революційного змісту. Це такі твори, як «Подражаніє Псалму 11», «Осія, глава XVI», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Ісайя. Глава 35», «Притча про блудного сина».
Також Іван Франко створив збірку «Мій Ізмара́гд», яка містить морально-етичні притчі про сенс життя та смерті, сутність віри, любові, вдячності, покори, радості, посту.
Біблійні мотиви є у ліро-епічних творах Володимира Сосюри — поеми «Каїн», «Мойсей», «Христос», «Ваал». Цикл «Давидові псалми» є у сучасної української поетеси Ліни Костенко у праці «Вибране».
Український поет Дмитро Павличко також звертається до текстів Біблії у книзі «Покаянні псалми», ключовою ідеєю яких є повернення до Бога зі словами покаяння за відступництво на прикладі євангельського сюжету про блудного сина.
Стосовно композиторів, які зверталися до біблійних мотивів у своїй творчості, слід врахувати несприятливі соціально-історичні умови радянського панування, які заперечували існування Бога. Тому, впродовж десятиліть духовна музика практично була вилучена з творчості українських композиторів.
Але з отриманням державної незалежності інтерес митців до біблійних тем і сюжетів відродився. В багатьох регіонах Україні були організовані професійні муніципальні та філармонійні хори, які проповідували духовну музику. Особливо біблійна тематика стала доволі помітною після проведення Всеукраїнського композиторського конкурсу хорової музики «Духовні псалми», заснованого Національною спілкою композиторів України у 2000 році.
Так, у відомого українського композитора Валентина Сильвестрова є близько ста найменувань окремих духовних творів, тривалістю звучання понад п’ять годин. Сьогодні у професійному середовищі він вважається одним із найбільш плідних та найуспішніших хорових композиторів за всю тисячолітню історію української духовної музики («Два псалми Давида», «П’ять псалмів», цикл різдвяних пісень «Спи, Ісусе, спи», «Свята ніч»).
Вокально-симфонічні твори Євгена Станковича — «Псалом №27» для чоловічого хору, «Псалом №22» для жіночого хору, «Господь, мій пастир» для мішаного хору та симфонічного оркестру, «Псалом №83» для мішаного хору «a cappella» є також свідченням звернення до біблійних текстів.
Сучасний український композитор Мирослав Скорик створив оперу «Мойсей» за однойменною поемою І. Франка. Ось що казав про написання опери сам композитор: «Написати оперу на біблійній основі — для мене це було великою честю…»
В селах переважно народ співав пісні про кохання, війну? Чи багато співали духовних пісень?
Духовні пісні переважно співали або церковні хори у формі літургійного обряду, або їх можна було почути у концертному варіанті, під час виступів вокально-хорових колективів.
Зокрема, в церквах виконувалися духовні твори таких видатних українських композиторів-класиків, як М. Березовський (31), Д. Бортнянський (78), А. Ведель (80), а також галицьких композиторів А. Вахнянина, М. Вербицького, І. Воробкевича, І. Лаврівського, В. Матюка, О. Нижанківського. Крім того, такі композитори, як К. Стеценко, найвищими досягненнями якого вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», М. Леонтович та М. Вериківський залучалися до співпраці Української автокефальної православної церкви для введення релігійних кантів та колядок до свого обряду.
Сьогодні духовні пісні можна почути на численних фестивалях, конкурсах. Зокрема це такі, як Міжнародний міжконфесійний фестиваль-конкурс духовної пісні «Я там, де є благословіння», обласний фестиваль-конкурс духовної музики «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо…» (Тернопіль) «Духовні піснеспіви» (Черкаси), «Мости духовного єднання» (м. Мостиська Львівської області).
Як громадський діяч, я також заснувала Міжнародний фестиваль конкурс-талантів «Все починається з любові», який популяризує такі християнські цінності, як любов до Бога, повагу до батьків, шанування старших, відчуття патріотизму до України. Особливо наш оргкомітет уважно відслідковує тематику виконуваних пісень на предмет вульгарних та непристойних текстів.
Окрім фестивалів, духовні пісні складають концертний репертуар таких відомих колективів, як заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «Дарничанка» (керівник — П. Андрійчук), Муніципальний камерний хор «Київ» (М. Гобдич), хор «Фрески Києва» (О. Бондаренко)
Як народна пісня впливає на цінності народу? Як церква впливала історично на мистецтво в Україні?
Вважаю, що народна пісня має безпосередній вплив на формування цінностей народу. Як сказав Максим Рильський: «В піснях і труд, і даль походу, і жаль, і успіх, і любов, і гнів великого народу, і за народ пролита кров».
Проте, досить часто, на жаль, цей вплив не є позитивним. Незважаючи на самобутню мелодичність та інтонацію української народної пісні, її тексти, зміст та ідея переважно є негативними та формують викривлені цінності.
Ось наприклад, є багато пісень, які оспівують нещасливу долю жінки, її страждання, очікування сімейного щастя та розчарування («Цвіте терен», «Куш калини», «Підманула-підвела»).
Навіть жартівливі пісні оспівують сварку чоловіка та жінки: він або п’яниця, або б’є жінку, або вона його б’є чи терпить. То які ж цінності така народна пісня може сформувати? Виходить, можна обманювати, підводити, неповажно відноситися до чоловіка чи жінки, розчаровуватися, плакати, бути нещасливим.
В даному випадку діє біблійний принцип: «Життя та смерть у владі язика». Дійсно, те, що ми говоримо, співаємо, слухаємо відкладається на підсвідомості, формує мислення, установки, життєву позицію, світогляд, формує нашу реальність. А тексти, підсилені музикою, залучають почуття, емоції, душу, мислення.
Інша справа з духовними творами. Саме вони створені на біблійних текстах, які одухотворені та несуть правильну інформацію, яка позитивно відкладається у нашій підсвідомості, формує мислення та правильний ціннісний світогляд, окультурює та робить справжніми інтелігентними людьми.
Історично церква впливала на розвиток професійного, аматорського мистецтва та музичної освіти безпосередньо. Зокрема, представники духовенства, як одна з найвпливовіших верств інтелігенції, мали причетність до культурного та духовного відродження української нації.
Прогресивні діячі греко-католицької церкви сприяли формуванню ідеології українського народу, зорієнтованої на визрівання його національної самосвідомості, навіть сам факт приналежності до християнського обряду означав приналежність до числа українців.
В сучасних умовах народ менше співає, ніж століття тому? Це впливає на рівень щастя і суспільні відносини?
Я би не сказала, що зараз люди співають менше, ніж століття тому. Можливо, навіть більше, оскільки наша нація є дуже співочою. Про це свідчать численні українські талант-шоу, міжнародні конкурси, фестивалі, де ми бачимо надзвичайно талановитих українських співаків.
Але, на жаль, попри талант, я думаю, не вистачає пісенного репертуару, який несе правильні цінності. Переважно цінність смислу нівелюється, тексти упрошуються, більша увага приділяється зовнішньому вигляду, макіяжу чи одягу.
Адже, такі поети-піснярі та композитори, як Мар’ян Гаденко, Олександр Злотник, Вадим Крищенко, — класики української естради, писали осмислені пісні. Зараз, на жаль, таких бракує або немає.
Мене турбує, що діти на конкурсах співають дорослі пісні про війну, нещасну долю чи нещасливе кохання. Звичайно, це впливає негативно на їх подальше життя, смак, культуру, суспільство, на формування неправильної системи цінностей. Але я знаю сьогодні зразковий художній колектив — Театр пісні «Ладоньки» (керівник С. Садовенко), які несуть правильні цінності, високу культуру, осмислений репертуар та позитив у життя.
Ви — кандидат наук мистецтвознавства, Ваше коло спілкування — артисти і науковці. Хто з них є більш доброчесним, з ким надійніше співпрацювати?
Мені дуже легко працювати з колом мого спілкування, оскільки в нас є спільні морально-етичні цінності. Спільно ми вболіваємо за майбутнє української культури та суспільства. Нас поєднує взаємна повага, активна громадянська позиція, активність, працездатність, ми розуміємо один одного з півслова.
Разом ми знаємо цінність самопожертвування, досягнення результату, якості, професіоналізму. Зокрема, люди творчої сфери та культури, як артисти, так і науковці, є доброчесними по своїй суті, їм просто ніколи бути недоброчесними. Інакше Бог не дозволив би їм досягти визнання та життєвих результатів, які сьогодні вони мають.
Уявіть собі, як композитор чи науковець може творити, якщо у нього мислення зайняте якимось негативом? Ні, по своїй суті, задля творчості розум, почуття, емоції дух, мають бути чистими.
Разом ми проводимо багато заходів: круглі столи, конференції, фестивалі. Цікаво, що люди, які приходять на наші заходи вперше, відзначають атмосферу любові та прийняття. Деякі відзначають, що наша команда вирізняється єдністю, ми всі «на одній хвилі». І це для мене є важливим компліментом, який свідчить, що ми рухаємося у правильному напрямку, та спонукає до нових дій у подальшому.
Чи сприймає сучасна інтелігенція після 70-літнього панування атеїзму християнські цінності, чи живе за ними?
З досвіду можу відмітити, що науковці галузі культури більше живуть відповідно до християнських цінностей, аніж навпаки. Це пов’язано з тим, що будь-який вид мистецтва, галузь мистецтвознавства у своїй основі мають творчість. Навіть саме слово «творчість» є похідним від Творець, тобто Бог.
Таким чином, творчість мотивує на пошуки Бога, від Якого приходять нові ідеї, креативність, натхнення. Крім того, у творчих людей добре розвинута інтуїція та совість, які є індикаторами цінностей духовного життя. Вони досить часто, якщо прислухатися, підказують нам про правильність прийняття рішень, поведінки чи вчинків.
Я вважаю, що представники мистецтва і творчості, незважаючи на панування СРСР, в більшій мірі постаралися зберегти цінності. Звичайно, вплив панування СРСР залишив свій негативний слід, оскільки Божу істину підмінили такими зовнішніми показниками, як відвідування музею, театру, концертів, що призвело до нівелювання системи цінностей.
Істина стала ситуативною через закриття доступу до Біблії, а поняття «цінності» у кожного свої. Але ті люди, котрі сьогодні мають визначні результати та досягнення, розуміють, що без наявності внутрішніх цінностей неможливо досягнути зовнішнього результату — успіху, визнання, слави, прогресу. Якщо навіть такі випадки і зустрічаються, то вони недовготривалі, оскільки важко утриматися на вершині при відсутності цінностей.
Тому навіть якщо не завжди знати джерело цінностей — Творця, а жити за ними, то поступово можна прийти до розуміння, що самі по собі ми нічого не можемо у світі. Бог дає силу, натхнення, ідеї. І якщо примиритися з Ним, попросити пробачення за свої гріхи, то ми можемо отримати нове життя.
Український народ завжди звертався до Бога у часи безвиході, скрутного становища, тому непростий соціально-економічний стан нашого суспільства може піти нам на користь для пошуків Бога і формування в собі людини цінностей. А це найголовніше у житі.
Що змушує їх зрозуміти, що в довгостроковій перспективі лише біблійні закони дають успіх?
Освічені люди, які працюють над собою, рано чи пізно починають розуміти, що вони у світі не самі, і від них не залежить нічого. Матеріальні багатства, слава, визнання, досягнення, результати в біді не допоможуть.
Хтось усвідомлює свою залежність від Бога через проблеми, складні життєві ситуації чи хвороби. Тоді ми відчуваємо Його захист, допомогу, ми починаємо не звертати уваги на те, що раніше нас гнітило, бо віримо і довіряємо Богу і знаємо, як нам чинити, бо нашим індикатором є Біблія, у якій є відповіді на всі питання і вихід з ситуацій.
Ті, хто багато працюють над собою, читають, аналізують, перебувають у розвитку, вивчаючи міжнародний досвід, відслідковують, що вигідно жити за біблійними законами.
Адже прикладом служать прогресивні країни, успіх, процвітання та багатство яких базуються на дотриманні людьми християнських цінностей. Так, після Корейської війни кількість християн в Кореї стала рости. Якщо в 1940 р. християни складали 2,2% населення країни, то в 1962 р. — 12,8%, 1990 р. — 23%. Показово, що у 1952-1962 рр. доля християн серед корейської еліти досягла 41% (з них 32,5% — протестанти, а 8,5% — католики), в той час як на початку 1960-х вона складала тільки 5,3%. Християни відіграли велику роль у численних перетвореннях, які на той час відбувалися в Кореї. З 1962 по 1992 роки темпи росту економіки складали 9% на рік. Сьогодні Корея займає 10 місце в світі за масштабами економіки.
Тому кожному з нас важливо зрозуміти, що наше життя побудоване на закономірностях Творця, і якщо їх вивчати в Біблії, то життя стане передбачуваним. І саме передбачуваність зробить наше життя осмисленим та щасливим на Землі.
