Ми мали звичайний виїзд. Відштовхнувши ворога, були впевнені, що все відбувається добре. З моїм напарником ми їхали у невеликій броньованій машині зі швидкістю 120 км/год. Зненацька на зустріч нам виїхав ворожий танк. І коли танк вистрілив, життя зупинилося на 1,5 секунди.
Ти відчуваєш, як тобі стає боляче, бачиш, як з танка виходить орк, машина перевертається і починає горіти.
Напарник відключився, бо було сильне попадіння. У напарника посікло обличчя, але потім все швидко загоїлося. В мене обгоріла голова та спина.
Ми тільки виходимо з машини, знову стріляють. Ми розходимося в різні боки, щоб танк ганявся лише за одним. Він вибирає мене...
Я ухвалюю рішення з тим одкровенням, яке отримав від Бога, що я в Його руці, і починаю рухатися у бік мінного поля. Підходжу до певного місця і всередині відчуваю голос, який керує моїм кроком: «давай ліворуч, давай праворуч!» І так я пройшов 8 км.
Поранений, із затеклим оком та вивихнутою рукою, весь у крові, обгорілий, повертаюся на базу. Хлопці вже поховали мене подумки. Всі мене обійняли, і тоді мій загін уперше сказав: «Слава Богу!»
Мене вважали трохи божевільним, бо я починав наш виїзд із молитви, але після мого повернення, без молитви ми більше не проводимо жодного виїзду.
(Сергій Євсюков)
