Я хочу засвідчити про Славу Божу в своєму житті і Його неймовірну милість. Ситуацію, через яку мені прийшлося пройти, я б назвала «духовною війною» або «рентгеноскопією». Це була, так звана, переоцінка того, що я, можливо, не цінувала взагалі, або, якщо і цінувала, то не в достатній мірі.
У мене на носі був такий собі невеликий прищик. Оскільки довгий час він мене не турбував, я на нього просто не звертала уваги, адже ця родимка, здавалося, була у мене від самого народження. Та, згодом, вона почала змінювати свій вигляд: збільшуватися в розмірах, та ще й інколи кровоточила. Лідер мого служіння, Аня Криворучко, стала наполягати на тому, щоб я найближчим часом звернулася до відповідних медичних спеціалістів. Та на той час, я уже й сама розуміла необхідність в цьому.
Не відкладаючи на потім, я домовилася про прийом до лікаря дерматолога. Пастор Лариса Миколаївна весь час супроводжувала мене по різних кабінетах, морально підтримуючи мене. Після огляду дерматолога, я в той же день була відправлена на більш детальне обстеження в онкодиспансер. Там мені була проведена біопсія і, в результаті неї, був поставлений діагноз – “базілома”, що означало “рак шкіри”.
Ця інформація була такою несподіваною, як «грім з ясного неба». Лікарі в онкоцентрі мене заспокоювали, говорили, що це не так страшно. Та уже самі слова «онкологія» та «рак» здатні були змінити кардинально життя в долі секунди і викликали у мене масу негативних емоцій і хвилювань.
Розпочалася справжня духовна війна. Чоловік, син та батьки постійно молилися за мене. Пастор Лариса щодня телефонувала, підтримувала мене, говорила зі мною про щось хороше, надихаюче, жодного разу не згадуючи про хворобу. Ну, а я, я не могла зрозуміти, чому так сталося тоді, коли здавалося, що все наладилося, все ввійшло в свою колію, багато чого було вже досягнуто, і тут так підступно ця страшна хвороба увірвалась в моє життя. Мені важко було зрозуміти, як з такого маленького прищика виросла така велика проблема. В моїй голові роївся клубок негативних думок, і я знаходилася в оточенні одних тільки страхів і переживань.
В цей час у мене розпочався сеанс «рентгеноскопії». Я перевіряла свої відносини з Богом, про що я думаю, як вчиняю. І тут я зловила себе на тому, що я жодного разу не запитала Його: «За що це мені?», а, навпаки, «Для чого це?». І мені стало відкриватися розуміння того, що Бог хоче через цю ситуацію змінити все тільки на благо.
Після проведення всіх аналізів та обстежень мені було назначено хірургічне видалення пухлини. В день операції, чекаючи своєї черги, я, навіть, не могла ні з ким розмовляти, весь час читала Псалми з Біблії – просто хотіла заглушити свій страх Словом Божим.
Операція пройшла успішно.
Звичайно, поки все загоювалося, були певні незручності. Адже з лицем після хірургічного втручання неможливо було тривалий час з’являтися на людях. Здавалося б, усе позаду, та мій емоційний стан не хотів ще повертатися до спокійного життя. Особливо тяжко було вночі. Коли ти залишаєшся сам-на-сам зі своїми хвилюваннями: «А що, коли лікарі не говорять всієї правди, а в тебе там залишилися метастази?», «Які спогади залишаться тоді про тебе в чоловіка та сина?». Такі негативні думки одна за одною гнітили мене настільки, що сон мене зовсім покидав до самого ранку. Вдень було набагато легше, адже я була весь час чимось зайнята, і це просто відволікало від всякого негативу.
Дякувати Богу, все швидко зажило і мій зовнішній вигляд і фізичний стан почали приходити в норму.
Та, коли я стала аналізувати себе, то зрозуміла, що після всього цього пережитого, я по-іншому стала мислити, по-іншому діяти. Змінилося моє ставлення до багатьох речей. Я прийняла рішення нікого ні при яких обставинах не звинувачувати, не осуджувати, ні на кого не ображатися, більше каятися…
Я настільки наблизилася до нашого пастора Лариси Миколаївни, що стала стежити за тим, як вона веде себе в різних ситуаціях, як на них реагує. Дуже вразили її оптимістичні погляди на життя. Тож вирішила у всьому брати з неї приклад. Я також вдячна і Петру Феодосійовичу, і своєму лідеру Ані за чуйне, доброзичливе ставлення до мене, за їхні молитви та поради. Це дійсно ті люди, які готові прийти на допомогу в будь-який час.
Мені дуже приємно було відчувати, що я не лишилася наодинці зі своєю проблемою, а, навпаки, була частинкою нашої духовної сім’ї. Дуже вдячна за підтримку також всім братам і сестрам нашої церкви!
Я почала робити ті речі, на які у мене весь час не вистачало чи часу, чи сили волі: пити регулярно воду, слідкувати за своїм харчуванням та фізичним станом.
Я змінила своє ставлення до своїх рідних: чоловіка, сина, батьків. Просила Бога очистити моє серце від всякого негативного ставлення до них, чи недостатньої уваги. Я лише тепер зрозуміла наскільки вони мені дорогі. Я дуже вдячна кожному із них за постійну підтримку та розуміння мене, за їхні молитви, вдячна також своїм близьким родичам, особливо батькам за те, що знайшли час відвідати мене, бо раніше ця можливість весь час відкладалася на «потім».
Мені по-іншому стала відкриватися та краса, яка оточує нас. Кожна квітка, кожне деревце стали не просто рослинами, а Божим витвором мистецтва.
А головне, що я хочу сказати, що через цю ситуацію я зрозуміла наскільки важлива роль Бога в нашому житті. Наскільки важливо перебувати кожну мить свого життя в тісному контакті з Ним, відчувати Його присутність і підтримку постійно.
Лілія Куценко, м. Київ, церква "Сила любові"
