Свій серед своїх або чужий?
Чим більше я заглиблююсь у Біблію, тим ближчим для мене стає Боже присутність. Молитва вже не виглядає як обов’язок, це як дихання.
І тоді стає зрозумілим, чому сказано: "Нехай ця книга не відходить від уст твоїх, роздумуй над нею день і ніч…", Ісус Навин 1:8.;
"Моліться без упину", 1Солунян 5:17.
Бог точно знає:якщо ми будемо жити так, небесний світ стане рідним, не чужим.
Чим більше я перебуваю у Його Слові та молитві, тим природнішими стають Його закони, Його характер, Його мислення. Це вже не чуже — це своє. Рідне. Зрозуміле.
І навпаки, чим глибше я в цьому, тим чужими стають цінності світу довкола.
Наприклад, коли я заходжу в буддійський храм чи в мечеть, я бачу, що для інших людей це їхній простір, їхня віра, їхній "світ". Але для мене це чуже. Так само і з небесним: якщо молитва здається тягарем, Слово Боже — нудною книгою, а Його присутність — обтяжливою, то небесний світ теж буде чужим.
Бо на небі скрізь Христос. Це Його світ. Якщо Він тут не став для тебе рідним, то й там тобі не стане рідним. Чужинців у небо не впускають.
І тут питання дуже просте:
- Де ти проводиш найбільше часу?
- Що приносить тобі найбільше радості й задоволення?
- Це і є твій світ. І одного дня саме він стане твоїм вічним домом.
Пастор Ірина Єгорченко
Ванкувер, Канада
